Дорожні нотатки капітана Кисельова

Літак. Готель. Гавана.

Дорога з Києва до Цюріха близько 3-х годин і Цюріх – Гавана близько 11 годин. Прилетіли о 15-00 за місцевим часом. У Києві було вже 22, різниця 7 год. Митні процедури пройшли непомітно. тобто штамп в паспорті, багаж отримали і на виході віддали міграційну карту, яку заповнили ще в літаку.

На вулиці +30, здрастуй Куба!

На виході зустрічає натовп таксистів, це основний туристичний транспорт тут. Автомобілі найрізноманітніші, від нових сучасних до знаменитих музейних експонатів. Вартість таксі з аеропорту до Гавани 20 – 25 євро. Про грошову систему, обміні і т. п. розповім трохи нижче. Дорогою до готелю таксист завіз нас сфотографуватися на центральну площу. Взагалі автомобілі на Кубі – це окрема велика тема. З кумедного, наше перше таксі було з непрацюючим акумулятором, і якщо в аеропорту його штовхали колеги, то після зупинки на площі штовхали ми 🙂

Готель, що називається, бідненько, але чистенько, на радянський манер, але загалом нічого. Після поселення ще з’їздили в старе місто. Таксі по місту в середньому 10 євро. Гавана – місто велике, відстані величезні, громадського транспорту майже немає, тому таксі, таксі і ще раз таксі. Дороги прекрасні, порожні, машин дуже мало. Старе місто душевне. Ром, сигари, можна пройтися по улюблених барах Хемінгуея. Алкоголь дуже недорогий. Середній дрінк рома в барі 1 євро, коктейль або пиво 1,5. В готелі дорожче. Вечеря 10 – 15 Євро. ми на двох взяли лобстера гриль, паелью, салат, якихось ще закусок, по парі мохіто, куба-лібро ще чогось …. разом 30. Це в самому історичному центрі.

Інтернет і мобільний зв’язок.

На Кубі немає звичного безкоштовного WiFi, ані в кафе, ані в аеропорту, ані в готелях, а дорогущий роумінг не дозволить відразу по прильоту бути на зв’язку. Максимум – відправити смс. Що робити для того, щоб повернутися в звичне інформаційне поле?

Зв’язок на Кубі повністю державний і регулюється державою. Тому правила скрізь однакові.

Варіант 1. Найпростіший і швидкий. WiFi. Він платний і централізований. У готелях, в деяких місцях на вулиці, в історичній частині міста, на пошті, в ресторанах – централізовано встановлені роутери. Щоб ними скористатися – потрібно мати карту доступу з паролем. Карти продаються в готелях, спецмагазинах, може ще десь. Тарифікація погодинна. Картка на 1 годину доступу коштує 1 долар. Як тільки ви приїхали в готель, можете відразу купити кілька таких і бути на зв’язку.

Варіант 2. Місцева СІМ карта і мобільний інтернет. Це трохи складніше, оскільки потрібно витратити пару годин цінного часу, щоб знайти точку продажу сімкарт. Це фірмові магазини того ж держ.монополіста, що і по WiFi. Для придбання потрібен паспорт, оформляють швидко, але може бути черги. Сама сімка коштує 30 доларів, стартовий пакет 40 дол, 30 сімка і 10 на рахунку. Пакет мобільного інтернету коштує 10 дол. За гіг. Загалом, окрім високої ціни, поки особливих проблем не помічено. Тільки от щоб все це з’ясувати витратили багато часу і сил.

Автомобілі.

Багатьом відомо, що Куба є заповідником старих автомобілів. Така ситуація склалася через те, що приватникам просто заборонено привозити собі машини з-за кордону. Підтримують і ремонтують старі до упору. Кубинець в рік може привезти з-за кордону 150 кг. чого небудь, і найвигідніше – це возити запчастини.

Перша думка після прильоту на Кубу у нас була, що всі таксисти – це місцеві олігархи, оскільки при середня зарплати в 30 євро, поїздка з аеропорту буржуйському туристу обходиться в 20-25 євро. Таксі по Гавані в 10-15 євро.

Спілкування з аборигенами лише підтвердило ці припущення. Отже, машина 50х років типу Перемоги, 21й Волги, всіляких Шевроле і Кадилаків коштує 50 – 70 тисяч євро! москвич 2140, жигуль, пежо, гольф, жук і т. д. 80-х років, то що у нас від безкоштовного до 500 євро, тут коштує 17 – 25 тисяч євро. (Привіт Бляхер). І це, нагадаю, при зарплаті 30 – 40 євро, і ціною середнього житла близько 10 000 євро.

Ось така економіка.

Сучасних нових авто в держсекторі теж досить, на сторонній погляд в Гавані нових або сучасних автівок відсотків 25.

А в іншому красиво і атмосферно. Фотографіями передати важко, потрібно відчути. Повірте на слово, це не передається. 😉

P.S. для тих, хто дочитав. З’їли сьогодні смаженого крокодила. 10 євро порція, на смак – смажений короп, один в один. Ну або просто нам коропа підсунули за ціною крокодила.

Люди. Гроші. Магазин … І пляшка рому.

Кубинці доброзичливі й чуйні, причому незалежно від того, чи ти у них щось купуєш, чи просто на вулиці зупинився щось запитати. Проблем ніяких не виявлено.

Місцевих грошей тут два види, звичайний песо і конвертований CUC.Конвертований ви отримуєте при обміні валюти, він приблизно 1, 06 CUC за 1 євро. Місцевих звичайних песо за 1 CUC дають 25. За CUC можна купувати в місцевих комерційних магазинах, в ресторанах, готелях і т. п. Де використовуються звичайні песо я не знаю, особисто не стикався. Читав, що це для покупок в місцевих магазинах для кубинців, де все в рази дешевше, але за талонами.

Тепер про магазини. Комерційні. Валютні. Для туристів і багатих аборигенів. Кубу часто порівнюють з машиною часу. Це правда. Асортимент і ціни на продукцію як в СРСР 1989-1991. 

Тобто дорого, але немає. Наприклад ми не змогли в жодному магазині купити звичайну бутильовану воду по 1 – 1,5 літра, тільки 0.5 і то не скрізь. Питання до продавчині на рахунок пива зустріли винуватою посмішкою, ой ні, а питання про Колу викликало у неї вже неприхований гомеричний регіт і посмішки місцевих. Тобто. ми не змогли купити ні води, ні чогось лимонадного, про ковбасу я взагалі мовчу. Основний асортимент: морожені кури, заморожені сосиски, макарони, печиво, кава. І цвях програми – Ром. Його багато, він всюди, хороший і відносно недорогий. В результаті 4-х заходів в магазини ми принесли 4 літрових пляшки рому по 8 євро.

Ціни в барах: пиво 1,5 коктейлі по 1,5, дрінк рому з льодом по 1. Недорого. Надрінкався, і фарби стали яскравішими.

Вісті з моря. Куба. Частина 2.

Море, лобстери, баракуди.

Завантажилися на катамаран, зараз у нас Lagoon 52. Далі тільки про море

Повітря +30, море +30, злива +30, день +30, ніч +30, все +30, і тільки ром +40. 😉

Взагалі, дуже кумедно відчувати себе тим самим іноземним туристом, якому, як і в СРСР все було можна, а громадянам СРСР ніззззя. Наприклад кубинцям не можна виходити в море, кататися на яхтах, ловити лобстерів, а нам, іноземцям можна.

З ранку оформилися у кубинських прикордонників, вони зробили вигляд, що суворо всіх перевірили, ми їх пригостили пивом і на цьому розійшлися. Правда замість планових 7 ранку вийшли майже в 11. Чекали відкриття магазину, що стала вже традиційною спробою купити коли. Традиційно невдалою. 🙂

Перший перехід близько 50 морських миль. Ми на двох катамаранах, Fountain Pajot 47 і Lagoon 52. Великі комфортні човни. Погода штильна, невеликий накат, нас супроводжують грайливі дельфіни.

Перша зупинка була годин через 5 ходу, просто у відкритому морі для скупатися. Глибина близько 2000 метрів, навколо нікого, найчистіша вода у заповідній частині Карибського моря. Дуже тепло і комфортно. Далі шлях пролягав через область різкого перепаду глибин від декількох кілометрів до 10 метрів. Перший же закид спінінга поповнив наші запаси їжі свіжою баракудою. Потім ще і ще. За годину ми витягли три великих баракуди, особливо великі зірвалися, порозгинавши гачки і карабіни. Потім наш кок (з місцевих) привів нас на свою улюблену точку, де протягом півгодини навиколупував з нір більше десятка лобстерів, ми тільки й встигали, пірнаючи за ним, приймати від нього видобуток і тягати до яхти. Загалом з вечерею ми на той час визначилися. 🙂

Потім перейшли ще на пару кілометрів і кинули якір біля маяка, що стирчить на скелі.

Чорне південне небо з мільярдами зірок, море, яке світиться вночі, лобстери і немає зв’язку. Взагалі. Повна свобода… 😉

Прекрасне завершення такого багатого на враження дня.

На наступний день у нас запланований перехід до атола Kайо Ларго.

Риболовля, акули, корали і знову лобстери.